Річкові повені, приліт пташок із вирію та сезонні застуди — учениці Малої академії наук досліджують весну в усіх її проявах. Ми розпитали науковиць, що мотивує їх на проєкти, яких результатів вдалося досягти і якою для них самих є весна. Ділимося досвідом і натхненням від наших МАНівок!

Про ліки проти «весняних» захворювань: проєкт Валерії Піхулі 

Юна дослідниця з’ясувала, наскільки зараз популярні природні засоби для лікування від застуди. А ще створила та поширила пам’ятки з науково доказовими фактами про фітопрепарати та протизастудні лайфхаки. Свій проєкт представила на Конкурсі-захисті науково-дослідницьких робіт учнів — членів МАН у 2023 році.

Дисклеймер від редакції МАНмедіа: ми не просуваємо фітотерапію як альтернативу лікам і закликаємо відповідально ставитися до свого здоров’я. Нагадуємо, що перед вживанням фітопрепаратів чи будь-яких інших засобів для покращення здоров’я важливо консультуватися з лікарями.

Як у тебе виникла ідея проєкту?

Зараз в аптеках чимало хімічно синтезованих лікарських препаратів, але вони часто мають протипоказання. Тому люди можуть віддавати перевагу природним аналогам. Зокрема, у моїй сім’ї дуже часто застосовують фітопрепарати проти сезонних захворювань. Наприклад, бабуся використовує цвіт липи та листя малини для лікування застуди, а настоянку з кори дуба — якщо є якісь запальні процеси в організмі.

Тож мені стало цікаво дослідити, як часто люди в нашому місті використовують саме природні засоби, рятуючись від застуди й інших захворювань щоосені та щовесни. 

Розкажи, як ти втілила свій задум.

Спершу я провела анкетування за допомогою гугл-форми серед учнів, їхніх батьків і вчителів нашої школи, а вони також поширювали анкету в колі своїх знайомих. Так до опитування долучилися майже 300 людей. Виявилося, що 90% з них використовували хоч раз природні препарати для лікування, однак лише 18% опитаних щоразу консультувалися з лікарями. Відтак я вирішила з’ясувати, які з фітопрепаратів справді приносять користь. 

Вивчивши доказову інформацію на цю тему в наукових джерелах, я створила дві пам’ятки: про користь і шкоду фототерапії та про те, як уберегтися від сезонних захворювань. У першій розповіла про властивості найпоширеніших лікарських рослин, як-от ромашки, чебрецю чи шипшини. А в другій записала 7 корисних дій, щоб не захворіти навесні чи восени, наприклад: гуляти на свіжому повітрі, пити рослинні чаї. Обидві пам’ятки поширювала в соціальних мережах — власних і шкільних, щоб якомога більше людей дізналися цю важливу інформацію. Але цими матеріалами можуть користуватися і вчителі на уроках біології чи основ здоров’я. Наприклад, у нас проводили такі інформаційні хвилинки.

Чи продовжуєш розвивати проєкт нині?

Я вступила в медичний університет, тож досвід роботи над проєктом виявився для мене корисним. Я ще більше переконалася в тому, що хочу працювати в медицині та допомагати людям дбати про своє здоров’я. Зараз я не проводжу досліджень, але долучаюся до олімпіад з хімії та біології.

А з чим, крім сезонних захворювань, у тебе асоціюється весна?

З початком життя після зими, квітами й бажанням створювати щось нове. Це натхненна пора! 

Про перелітних птахів і війну: екологічне оповідання Софії Галаур

Дівчина написала коротку розповідь, засновану на реальних подіях з її життя та наукових фактах про нищівний вплив російсько-української війни на довкілля. Зі своїм твором здобула срібло на національному етапі Олімпіади геніїв у 2023 році в категорії «Креативне письмо».

Розкажи, про що твій переможний проєкт.

Головна героїня мого оповідання уособлює мене саму — це дівчина-підліток, яка повертається з Франції в Україну. У дорозі вона спостерігає за ластівками, які сидять на дротах. Їй нудно їхати, і врешті вона засинає. Уві сні дівчина бачить конференцію ластівок у вирії, в Центральній Африці. Там птахи обговорювали проблеми довкілля та екозлочини людей. 

Тут я використала порівняльний аналіз Франції та України. Одна з ластівок розповідала про екопідходи французів: вони зменшують кількість авіаперельотів і створюють електростанції, які працюють на відновлюваних джерелах енергії. А ластівка з України розповідала, як росіяни нищать нашу планету: про викиди в море від затонулих кораблів, забруднення повітря снарядами, можливий вибух на атомній електростанції... 

Українська пташка закликала негайно зупинити війну, бо вона має жахливі наслідки для природи. У цю мить головна героїня вві сні починає кричати: «Люди Землі, невже ви такі безвольні, невже ви такі безсилі перед злом, що доводиться його перемагати птахам?». Але ніхто не почув цього. І коли дівчина прокинулась, то зрозуміла, що Україна вже близько і скоро вона буде вдома.

Що тебе надихнуло на цю розповідь?

Після повномасштабного вторгнення я виїхала з рідної Полтави, бо дуже боялася, що такі обстріли, як у Харкові, дійдуть і до нас. Я погано почувалася через те, що мусила кудись їхати. Розуміла, що покидаю місто, в якому народилася, і воно, можливо, зникне назавжди з мого життя. Не знала навіть, куди мене занесе доля. Спершу поїхала в Польщу і місяць жила там, пізніше перебралася до Франції. Мене дуже лякали всі ці швидкі зміни. 

Я відчувала себе перелітною пташкою, тільки в мене був неправильний переліт: відлетіла навесні, а прилетіла восени — після кількох місяців усе-таки повернулася в Україну.

Ще я досліджувала вірування про ластівок. Для багатьох людей це символи щастя. Зокрема, якщо вони селяться біля людей, кажуть, ці люди будуть дуже щасливими. Пригадую, під дахом будинку моєї бабусі багато років поспіль гніздувалися ластівки. Бабуся їх завжди з нетерпінням чекала з вирію — їй ставало легше на душі після повернення птахів додому.

Натомість нашестя ластівок часто сприймають як щось погане, мовляв, це до негараздів. Тобто ластівки — суперечливі символи. Тому й обрала їх за героїв оповіді.

А взагалі я написала твір, щоби звернути увагу людей на екопроблеми, які створює війна. Вона згубна не тільки для людей, а й для довкілля. І мені дуже хотілося привернути увагу іноземців до того, що відбувається в Україні. Важливо, щоб вони допомогли зупинити росію. 

Як ти створювала це оповідання? 

Я писала здебільшого сама, та інколи давала почитати напрацювання мамі. Вона супроводжувала мене в цій поїздці до Франції, тож могла щось нагадати й надихнути мене. А ще мама — науковиця, філологиня, тому допомагала мені добирати певні вислови або трохи коригувала текст. Також у мене була наукова керівниця, яка мене менторила і давала зворотний зв’язок щодо твору. 

А розкажи загалом про свій досвід у письменництві. 

Я з дитинства захоплювалася літературою і віршуванням. Пам’ятаю, часто брала участь у літературних олімпіадах і конкурсах, де твір — основа роботи. Зараз продовжую писати, але тільки для себе. Якщо мене щось турбує, стараюся всі переживання й емоції вкласти в невеличке оповідання. 

Я навіть думала про друк своїх творів, але поки не готова. По-перше, у мене немає такої кількості робіт, щоб я змогла опублікувати цілу збірку. А по-друге, це досить інтимні твори, можливо, дехто їх не сприйме. Тож мені ще треба підготуватися до цього психологічно. 

А чому ти вирішила зі своїм оповіданням долучитися до Олімпіади геніїв? 

Мене сильно хвилює екологія! Дбаючи про довкілля, можемо підвищити якість свого життя і зберегти планету на довгий час. Думаю, наші нащадки за це будуть дуже вдячні.

Мені б так хотілося вплинути на людей, щоб вони більше переймалися навколишнім середовищем. Зараз, в умовах війни, це суперважливо. 

Твоє оповідання має весняний вайб, бо його герої — перелітні пташки. А які в тебе асоціації з весною?

Весна для мене — це пора, коли можемо спостерігати природу в усій красі. У цей період прилітають птахи з вирію, усе розквітає, зеленіє. Можна просто насолоджуватися тим, що бачиш навколо. Взимку я звикла ходити в навушниках, слухаючи музику, а навесні дуже люблю слухати звуки навколо. 

Про повені та зневоднення річки Інгул: спостереження Катерини Терлецької

Дівчина дослідила, як зміни клімату та людська діяльність впливають на кількість води в річці Інгул у її рідному селищі. Зі своїм проєктом Катерина здобула перемогу на обласному етапі Конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт учнів — членів МАН у 2023 році.

Як у тебе виникла ідея дослідити річку? 

Річка Інгул протікає в моєму селищі, і я бачу, як вона потерпає від ставлення людей. Колись наша річка була повноводною — нею ходили катери, її навіть спеціально розширювали для цього. 

Зараз на її притоках створили греблі, штучні ставки, тому наша річка більше не наповнюється водою звідти. Тепер Інгул підживлюють лиш дощі й талий сніг. Однак на Миколаївщині змінився клімат: зараз бракує опадів для наповнення річки, тож улітку вона пересихає. Взимку ж на кілька днів замерзає і не самоочищується завдяки проточній воді. 

Я порадилась із науковою керівницею й вирішила дослідити гідрологічний режим нашої річки — скільки в ній води в різні періоди та від чого це залежить. 

Поділися, як ти проводила своє дослідження. 

Ми цілою групою рушали в експедиційні походи — від мого селища й до сусідніх вздовж річкових берегів. Шукали водотоки — хоча б якісь потічки, які ще живлять Інгул, але біля мого села вже таких не залишилося. Дорогою візуально оцінювали мутність води, повноводність річки, брали воду на аналіз. 

З кінця травня й до початку червня спільно здійснили 4 таких експедиції. Було тепло, тож ми могли зайти у воду, виміряти швидкість течії, набрати води.

Також я з науковою керівницею встановила поблизу свого селища стаціонарний водний пост. Пів року я щодня приходила туди та дивилася, як змінився рівень води. Так відстежувала, чи вода прибуває, чи навпаки. 

А що вважаєш найважливішим результатом проєкту?

Своїм дослідженням я наголосила, як важливо дбати про нашу річку. Люди чинять на неї дуже сильний тиск: створюють греблі та штучні ставки, зрошують водою з неї свої присадибні ділянки. А тим часом річка не встигає наповнюватись, рівень води падає.

Ми з науковою керівницею розповідали шкільній спільноті про свої спостереження і пропонували долучатись до захисту річки. А ще збирали групу, щоб поприбирати поблизу Інгулу та приток. 

Ми хотіли цей проєкт популяризувати й на рівні громади, щоб результати побачили якомога більше людей і серйозно поставились до проблеми. Але почалася повномасштабна війна, і людям на Миколаївщині тепер не до мого проєкту, на жаль.

А ти продовжуєш цікавитися цією темою? 

Так, це моє захоплення! Зараз я вже не досліджую річку для наукового проєкту, але продовжую стежити за якістю води. Хвилювалася, коли росіяни підірвали Каховську ГЕС. Тоді Інгул розлився, затопив городи. Пізніше вода зійшла.

Також постійно перевіряю стан природи в місцях відпочинку біля річки. Для мене важливо, щоб люди прибирали за собою сміття. 

Відпочинок біля річки — це більше про літо. А що в тебе асоціюється з річкою навесні? 

Весна — така пора, коли хочеться ходити в експедиції, бути ближчою до природи. Навесні річка доволі чиста, вода не цвіте, ще не дуже замулена, тому дуже приємно проводити час біля неї.

Більше про «сезонні» дослідження МАНівців читай у попередніх матеріалах на платформі:

«“Осінні” проєкти учнів Малої академії наук: про реюз опалого листя та екочорнило з дубових яблучок»;

«Наука & сніг: три “зимові” винаходи українських підлітків».

Ілюстрації: Олена Ковальчук