I-FEST — міжнародне змагання, яке щорічно проходить у Тунісі. Тут підлітки з усього світу презентують свої напрацювання з фізики, екології, суспільних, комп’ютерних наук, математики, інженерії, біології, підприємництва та бізнесу.
У 2026-му на фестивалі змагалися орієнтовно 1200 учасників з майже 40 країн. Серед них — команда з України. Наші дослідники повернулися із 14 медалями, а один із проєктів увійшов до десятки найкращих робіт конкурсу.
Ми поспілкувалися із золотими призерками I-FEST-2026 та розпитали про їхні переможні проєкти. Гайда знайомитися ближче!
Як це — дбати про чистоту космосу: історія Ольги Полінко
Дівчина змоделювала систему ефективного та економного збирання космічного сміття. Її проєкт — серед десяти найкращих на I-FEST!
Як ти обрала тему для дослідження?
Це послідовний процес — він розпочався із мого попереднього проєкту. Тоді я досліджувала, як астероїди головного поясу можуть перейти на орбіту Землі за допомогою триангулярних точок лібрації системи Сонце–Земля. Це своєрідні точки спокою у просторі, у яких утворюється сильна гравітаційна ямка, що притягує до себе всі об’єкти поруч — вони можуть залишатися там на мільйони років. Щоб це дослідити, я проводила математичні розрахунки, комп’ютерні моделювання, а ще дуже хотіла знайти практичне застосування мого дослідження. Тоді я згадала слова свого вчителя фізики — Максима Олексійовича Бондаренка. Він сказав: «Можливо, ти поки цього не усвідомлюєш, але тобі подобається інженерія». Тож я стала глибше занурюватися у фізику та астрономію, шукати для себе більш інженерні теми. Для цього ставила сама собі прості, дитячі питання, наприклад: як саме працює цей космічний апарат? Чому так відбувається? Що буде, якщо?.. Я розмірковувала, як можу поєднати навички моделювання з попередньої роботи і при цьому працювати у новому напрямі. Те, як астероїди головного поясу змінюють свою траєкторію на орбіті Землі, наштовхнуло мене на думку, що ділянки, які притягують об’єкти, можна використати для збирання великогабаритного космічного сміття. У лабораторії я звернула увагу на маятник Вальтенгофена (за допомогою нього демонструють вихрові струми — прим. ред.) і припустила, що його принципи можна використати для гальмування маленьких частинок сміття в космосі. Так моя тема сформувалася на перетині двох ідей: використання гравітаційно стабільних зон для накопичення великих об’єктів та застосування фізичних механізмів для контролю дрібних часточок.
Розкажи детальніше про свою розробку
У космосі літає багато сміття, схожого на пил на Землі. У своєму проєкті я шукала особливі місця, куди ці пилинки можуть притягуватися самостійно — так, ніби пил здуває в один кут кімнати.
Я змоделювала найменш енергозатратні траєкторії, за якими має рухатися штучний супутник для забору орбітального сміття. Для цього використала точки лібрації — це такі гравітаційні пастки, де об’єкти накопичуються, мінімально використовуючи енергію.
Щоб показати, як можна безконтактно керувати дрібними металевими уламками, створила експериментальну модель. Її зібрала на основі маятника Вальтенгофена. Вона показує, як гальмують дрібні частинки за допомогою вихрових струмів. А ще він дає можливість оцінити керований вплив на траєкторію малих уламків.
Чому твоє дослідження важливе?
Щороку кількість космічного сміття зростає приблизно на 8 %. Дрібне сміття найнебезпечніше: його важко відстежити й зібрати, а воно може пошкоджувати супутники, загрожувати астронавтам, а також генерувати ще більше сміття. Наприклад, Міжнародна космічна станція (МКС) зафіксувала понад 1400 ударів від дрібних частинок, траєкторію яких не можемо передбачити.
Нині ця проблема стає актуальнішою. Зростає кількість комерційних супутників і великих сузір’їв, які значно завантажують низьку навколоземну орбіту. Тож запуск нових супутників стане небезпечним для орбіти. Моє дослідження закриває важливу наукову прогалину — відсутність масштабованих рішень для роботи з дрібним космічним сміттям.
Мій проєкт допоможе убезпечити використання навколоземного простору — важливого ресурсу для науки та суспільства. Доступ до космосу критично важливий для технологій, які підтримують Цілі сталого розвитку ООН. Я працюю над підвищенням надійності експлуатації орбітальних систем, від яких залежить стабільне функціонування ключових процесів на Землі.
Для кого твоя система може бути корисною?
Мій проєкт дає змогу безпечно рухати дрібне металеве сміття за контрольованими траєкторіями за допомогою магнітних полів.
Насамперед система корисна тим, хто має космічні апарати на низьких навколоземних орбітах і переживає ризики зіткнень. Це приватні космічні компанії та державні космічні агентства, які опікуються безпекою інфраструктури орбіти.
Щодня мільйони людей залежать від супутникового зв’язку, навігації, даних про спостереження Землі тощо. А тому безпека орбіти важлива буквально для кожного мешканця планети.
Які твої подальші наукові плани? Плануєш покращувати проєкт?
Я дуже хочу, щоб моя ідея інтегрувалася в інфраструктуру управління орбітальним середовищем. Тому вже зараз активно працюю над продовженням проєкту — створенням наступного прототипу.
Фінальна мета — інтегрована система захисту космічного апарата. За моїм задумом, електромагнітні пластини з котушками формуватимуть магнітні поля. Це дозволятиме безконтактно відхиляти дрібні металеві частинки орбітального сміття та змінювати їхню траєкторію, відводячи від чутливих елементів апарата, наприклад ілюмінаторів.
Як це — навчати нейромережу: історія Мирослави Ковальової
Юнка створила проєкт на основі нейронної мережі — навчала її розпізнавати звуки української мови. З цим проєктом здобула золото на I-FEST.
Як ти обрала тему для свого проєкту?
Усе почалося доволі випадково — з цікавого міксу тем під час навчання у ліцеї. На заняттях з української мови ми вивчали фонетику, а на фізиці — механічні коливання та звукові хвилі. Мене зацікавило, що таке звук і як людина його сприймає. Тоді почала досліджувати механізми розпізнавання фонем, роботу слухової системи людини… Логічним продовженням стало використання нейронних мереж як інструменту для ідентифікації мовлення. Так і народилася ідея проєкту.
Для кого може бути корисною твоя розробка?
Моя технологія — інклюзивна, тобто дозволяє створювати персоналізовані моделі розпізнавання мовлення. Систему можна навчити краще розуміти конкретну людину — з її особливостями вимови, акцентом чи діалектом. Це може бути дуже корисно для голосових помічників, платформ для вивчення мов, сервісів розпізнавання голосу.
Крім того, модель побудована за принципами роботи людської слухової системи, тому її можна використовувати і в наукових дослідженнях — фонетичних чи акустично-лінгвістичних. А в перспективі технологію можна розвивати у напрямку розпізнавання емоцій.
Як проходило дослідження і чому ця тема для тебе важлива?
Спочатку я аналізувала багато літератури та експериментувала зі звуком. Я шукала закономірності у сприйнятті різних фонем, тестувала, як змінюється звучання після обробки. До дослідження долучила і свою сім’ю: записувала голоси рідних, перевіряла окремі гіпотези на сестрі.
На основі всіх спостережень я створила першу модель для розпізнавання голосних, а потім удосконалила її до системи, яка працює вже з усіма 38 фонемами української мови. Для мене ця тема важлива ще й тому, що сучасні технології не завжди якісно підтримують українську мову — хочеться це змінювати.
Як твій проєкт сприйняли учасники та журі міжнародного фестивалю?
Дуже позитивно! Мені було цікаво поспілкуватися з учасниками з інших країн і дізнатися, як подібні технології працюють для їхніх мов. Особливо запам’яталася реакція команди з Грузії. Системи голосового введення часто некоректно розпізнають їхню мову, тож моя розробка їх справді зацікавила.
Дуже цінним був і фідбек від членів журі. Вони високо оцінили проєкт, дали поради, як розвивати технологію далі, та навіть запропонували ідеї комерціалізації.
Участь у фестивалі дала змогу не лише презентувати проєкт, а й розповісти про Україну, українську мову — для деяких учасників я вперше відкрила нашу країну. Так само і для мене багато країн перестали бути просто картинками на мапі.
Чи плануєш розвивати проєкт далі?
Так! Найперше хочу поглибити свої знання — і в темі штучного інтелекту, і в технологіях обробки мовлення загалом. Саме тому планую вступати на спеціальність, пов’язану з цією галуззю, щоб мати більше інструментів для розвитку проєкту та роботи з такими завданнями в майбутньому.
Колажі: Віталія Олесів