Щорічно 27 січня вшановуємо пам’ять жертв Голокосту. Це геноцид євреїв, який нацистський режим Німеччини проводив по всій Європі з 1933 до 1945 року. Сьогодні разом із психологинею розбираємося, як етично та нетравматично комунікувати з дітьми про цю трагічну подію.
Анна Ленчовська,
психологиня, директорка ГО «Освітній центр “Простір толерантності”»
З дітьми якого віку варто починати говорити на тему Голокосту і як вести цю комунікацію?
Усе залежить від контексту. Якщо події Голокосту — це частина родинної історії чи історії вашого населеного пункту, то починати комунікацію можна і з дітьми 7-8 років. Дитина починає знайомитися з цими історичними подіями з родинних розмов чи меморіальних локацій у своєму місті чи селищі.
Якщо ж, припустимо, дитина зацікавилася пам’ятником у Бабиному Яру або світлиною вашого предка, що загинув чи врятувався від геноциду, то варто на її запитання відповідати прямо. Можна зробити це у такій формі: «Були такі часи, коли одні люди наповнилися ненавистю і вирішили, що вони кращі за інших. Ці люди вважали, що мають право вирішувати, кому жити, а кому ні». Водночас краще не вдаватися надміру в подробиці, адже в дошкільному й молодшому шкільному віці діти все сприймають буквально.
У західній практиці, зокрема в Музеї Анни Франк, що в Нідерландах, цілеспрямовано комунікувати про Голокост починають зазвичай із дітьми 12 років. Саме в цьому віці в мозку вже починає формуватися префронтальний кортекс, що відповідає за критичне і абстрактне мислення, порівняння, аналіз і синтез. Це дозволяє розглядати тему більш обширно і детально.
Група юних німецьких хлопців переглядає газети «Der Stuermer», «Die Woche» та інші пропагандистські афіші, що розміщені на паркані в Берліні (Німеччина, 1937 рік).
Джерело: United States Holocaust Memorial Museum
Як порадите освітянам підготуватися до уроків про Голокост?
Передусім раджу педагогам ще до планування уроків поставити собі запитання «А навіщо моїм дітям вивчати історію Голокосту? Чому нам важливо про це пам’ятати?». Відповіді допоможуть глибше усвідомити, мету уроку та визначитися з ключовим посилом: ми не можемо відповідати за минуле, натомість можемо визначатися з тим, як пам’ятати про ці історичні події, які висновки з них зробити. Тож важливо підходити до підготовки до цих уроків з емпатією та критичним мисленням.
А як ліпше наповнювати ці уроки, аби доступно розповісти дітям про Голокост?
За моїм досвідом, освітяни, які давно вивчають тему Голокосту, починають говорити з дітьми спершу про передумови трагедії: про дискримінацію у Третьому Рейху, вплив пропаганди і те, як створювали образ ворога зі звичайних цивільних людей. З учнями старших класів зачіпають концепцію «банальності зла» філософині Ганни Арендт і розповідають, що долучаються до геноциду зазвичай не спеціальні жорстокі нелюди, а звичайні окремі громадяни, які з тих чи тих причин погодилися стати частиною великого зла.
Вважаю, що важливо хоч і загально, але окреслювати всю картину, не викладаючи лише окремі виключно позитивні чи негативні епізоди. Адже в часи Голокосту були і охочі виконавці геноциду, і рятівники євреїв, а також ті, хто боялися системи та видавали своїх сусідів нацистам, та й просто байдужі люди.
Водночас я би радила під час розповіді про Голокост особливо фокусуватися на життєстійкості. Говоріть із дітьми про те, що в часи війни та небезпеки неможливо цілковито ізолюватися від загрози, але можна хоч частково повернути собі контроль над ситуацією. Акцентуйте на тому, що люди, які пережили геноцид, рятувалися і трималися за рахунок нібито дрібниць, рухалися далі маленькими кроками і, зрештою, переживали трагедію. Покажіть учням, що можна знайти те, на що спертися в непрості часи.
Після окупації Одеси євреї чекають на реєстрацію. Одеса, Україна, 22 жовтня 1941 року.
Джерело: United States Holocaust Memorial Museum
А що порадите педагогам, аби заняття про Голокост були нетравматичними?
По-перше, варто дуже обережно добирати світлини й відео, якими ілюструєте урок, особливо якщо проводите заняття онлайн і не маєте змоги швидко відстежувати реакції учнів. Краще уникати зображень розстрілів, оголених людей, насильства, які шокують. Натомість вибирайте нейтральні фото та пробуйте детально їх аналізувати, розкривати історичний контекст і залучати емпатію.
По-друге, якщо проводите уроки онлайн, домовтеся з дітьми про емодзі-реакції в зумі чи на інших платформах. Обов’язково виберіть реакцію, що позначатиме «стоп» або «я починаю хвилюватися». У наші часи ніколи не знаєш, що саме слугуватиме тригером для тієї чи іншої людини, тому важливо відстежувати стан дітей.
Якщо бачите таку стоп-реакцію, варто призупинити урок і провести з дітьми практики самозаспокоєння. Покажіть дихальні вправи та вправи на заземлення. Така перерва найімовірніше не займе у вас більш ніж 5 хвилин, але за цей час ви цілком встигнете показати учням, як самостійно давати раду тривозі та флешбекам.
Якщо в ході уроку учні починають розповідати власні історії, у них виникають особисті асоціації, які пов’язані із сучасною російсько-українською війною, треба давати цьому місце. Вислухайте їх і буквально перекажіть те, що почули, не додаючи власних інтерпретацій. Говоріть: «Ти впорався/-лась! Ти молодець!» — і нагадуйте дитині, що вона вже у відносній безпеці. Наприкінці запитайте учня чи ученицю, як йому або їй було ділитися своєю історією. Це допомагає повернути дитину в актуальний момент, у клас, а також дає відчуття підтримки і присутності поруч тих, що готові вислухати.
До слова, ГО «Освітній центр “Простір толерантності”» провів вебінар «Щоденник війни: кому потрібна твоя особиста історія» для освітян, які хочуть допомогти дітям переживати досвід війни та ділитися ним з іншими. Відкритий доступ до вправ для практичних занять із теми — за посиланням.
Євреї з Прикарпатської Русі виходять із депортаційного потяга та збираються на пероні біля табору смерті «Аушвіц-Біркенау» в окупованій Польщі. Травень 1944 року.
Джерело: United States Holocaust Memorial Museum
Читайте інші матеріали нашої редакції про етичну комунікацію з дітьми щодо трагічних історичних подій:
Як говорити про Голодомор із дітьми: поради психолога Дмитра Вакуленка
Як говорити про Голодомор із дітьми: поради історикині Жанни Гаврилюк
Ілюстрації: Анастасія Василенко