«Треба або ідеально розмовляти, або ніяк!», «та вже пізно переучуватись — все життя ж російською говорив» — ці та інші упередження, часто абсурдні, вряди-годи заважають переходити на українську мову. Їхнє підґрунтя — пропагандистські меседжі, які легко спростувати. Так сьогодні й чинимо разом із нашою експерткою — філологинею, популяризаторкою науки, авторкою ютуб-каналу про українську мову Ідеєю Олександрівною. 

Стереотип 1. Щоб перейти на українську мову, треба з народження мати «українську щелепу». 

Спростування.

Українську чи російську «щелепу» зазвичай визначають за акцентом, характерним для тих, хто розмовляє незвичною для себе мовою. Яскравість цього акценту залежить, зокрема, від віку, у якому мову почали вчити: що старша людина, то важче її мовленнєвому апарату вимовляти й засвоювати нові нетипові звуки і то складніше їй повністю змінити мову спілкування. Проте акцент насправді не є чимось сталим, адже його можна позбутися:

«Для правильної вимови без акценту варто багато практикуватись і перебувати в потрібному мовному середовищі. Якщо вас турбує власна “російська щелепа”, намагайтеся знайти українськомовне оточення та якомога більше говорити в ньому українською. З часом вимова почне покращуватися. Також можна поцікавитися українською ортоепією, тобто тим, як треба вимовляти різні звуки.

Водночас варто пам’ятати, що в Україні державна мова є обов’язковою в освіті, тому зараз громадяни так чи інакше засвоюють її в дитинстві: із садочка та початкової школи. Це означає, що для “щелеп” більшості українців їхня державна мова з усіма особливостями вимови звуків не є чужою. А отже і переключитися на неї не так складно, як може здаватися на початку».

Стереотип 2. Якщо я погано знаю українську, мене цькуватимуть за помилки та суржик.

Спростування. 

За словами філолога Ігоря Хворостяного, зараз в Україні мовленнєвий пуризм якраз-таки втрачає актуальність, тож і критикують за помилки в українській набагато рідше. Ідея Олександрівна також додає, що є більша ймовірність натрапити на підказки та — хай і не завжди прохані — поради, аніж відвертий булінг:

«За моїми спостереженнями, коли людина намагається перейти на певну мову — українську або будь-яку іншу — вряди-годи натрапляє на порадників різного штибу. Здебільшого це не булери, а охочі вам допомогти на шляху вивчення мови. До того ж, зазвичай їх найбільше серед людей, які позиціонують себе як тих, що говорять чи прагнуть говорити щонайчистішою літературною мовою. 

Якщо ви зустрічаєтеся на своєму мовному шляху з такими людьми, подальша взаємодія залежить від того, як ви ставитеся до цієї допомоги. Якщо ви відкриті до сторонніх підказок і виправлень, сприймайте їх як корисні настанови. Якщо ж ні — будьте морально готовими встановлювати особисті кордони». 

Стереотип 3. Треба говорити або ідеально, тобто за всіма правилами української літературної мови, або ніяк!

Спростування. 

Літературною мовою, що зафіксована у правилах і словниках, мають послуговуватися здебільшого в офіційному спілкуванні. Натомість для порозуміння між людьми достатньо розмовного варіанту української — його використовують у побутовому й неформальному спілкуванні. Ці варіанти відрізняються також за лексикою, синтаксисом, експресивністю тощо. Тож для розмов із друзями чи знайомими, а також спілкування в соцмережах не потрібно вчити напам’ять останню редакцію правопису:

«Важливо розуміти, що і в літературного, і в розмовного мовлення є свої сфери вжитку. У щоденному приватному спілкуванні дотримуватися бездоганного літературного стандарту немає іншої причини, крім власного бажання. Розмовним варіантом користуються й люди, які послуговуються діалектом свого регіону — це теж цілком автентична, нормальна і водночас “неправописна” практика. 

До слова, всі українські діалекти мають право на життя, і не варто одні вважати кращими за інші. Адже наразі існує думка, буцімто на сході, півночі або півдні України немає діалектів, натомість є лише суржик. Це стереотип, який я намагаюся розвіювати у своїх відео, розповідаючи про діалекти різних українських регіонів. Тож користуватися розмовним варіантом можна і треба, адже без нього не буває літературної мови, і навпаки». 

Стереотип 4. Якщо я російськомовний/-а з дитинства, то вже ніколи не зможу думати українською та повноцінно на неї перейти.

Спростування.

Ми справді схильні думати тією мовою, якою спілкуємося найчастіше. Під час вивчення іншої мови людині доводиться подумки перекладати або ж заміняти слова чи фрази — наприклад, з російської на українську. Через це мовлення звучить не так природно, швидко й живо, як у більш досвідчених мовців. Проте і ці незручності можна подолати з часом:

«Одне з найбільших досягнень під час опанування української — це почати думати нею. Читаючи в соцмережах про досвід людей, які долають цей шлях, я часто помічаю радісні дописи, де вони діляться цим досягненням. 

Почати думати мовою, яку ви не знаєте з дитинства, можливо. Це перемикання може відбутися й саме по собі, якщо матимете вдосталь практики. Якщо ж не вдається одразу, можна докласти більше зусиль і спробувати цілеспрямовано думати українською». 

Стереотип 5. Щоб перейти на українську, треба мати хист до мов.

Спростування: 

За словами нейробіологині Віри Єфремової, вроджених схильностей до тих чи інших навичок не існує, а людина краще засвоює ті заняття, які вона сама вважає важливими та цікавими. Ідея Олександрівна додає, що українцям переважно нескладно вчити мови:

«В Україні наразі досить своєрідна мовна ситуація: багато наших співгромадян є фактично двомовними, адже майже на одному рівні знають і українську, і російську. Рівень знань може варіюватися від людини до людини, але загальна картина саме двомовна. 

За деякими дослідженнями лінгвістів, двомовні люди мають схильність легше засвоювати нові мови. Тож якщо ви з дитинства знаєте і українську, і російську, вам буде легше не лише розвинути володіння однією з цих мов, а й потенційно вивчити ще якусь. 

Звісно, якщо українська для людини взагалі незнайома, а послуговується вона виключно російською, вивчити державну мову з нуля буде дещо складніше. Але маючи мотивацію та достатньо практики, подужати цей шлях цілком реально — не потрібно жодних філологічних талантів і покликань».

Читайте поради про перехід на українську в нашому попередньому матеріалі: «Як перейти на українську і чому це на часі: 7 лайфхаків від Ігоря Хворостяного» 

Ілюстрації: Анастасія Василенко