Коли думаємо про майбутнє, у голові виринають сюжети у кращих традиціях науково-фантастичних фільмів: люди живуть по 200 з гаком років, у магазинах розраховуються банківською карткою, чіп до якої напередодні вживили собі під шкіру, а вдома на них чекають робоофіціанти з вишуканими стравами й омолоджувальними коктейлями. Також ці люди майбутнього мають власні космічні кораблі, а відпустки проводять на Марсі замість летіти до Туреччини. Чи справдяться ці прогнози або бодай половина з них? Аби дізнатися відповідь, ми вирішили взяти інтерв’ю в Тараса Бебешка — футуролога, софіста і природника. 

Інтерв'ю з Бебешком-1

Прогноз 1. Роботи захоплять усі наші робочі місця та взагалі витіснять людство з планети.

Насправді роботи візьмуть на себе технічні завдання, де поступово витіснятимуть людину: прибиратимуть будинки, доставлятимуть їжу або ж працюватимуть на виробництві. Однак існує дуже багато царин діяльності, у яких роботи ніколи не зможуть замінити людину.

Нещодавно я читав лекцію про майбутнє студентам-перекладачам і відразу попередив, що спеціалізацію технічного перекладу вони можуть більше не розглядати. У найближчому майбутньому такий переклад за нас виконуватимуть автоматизовані системи. 

Натомість сенсовий переклад, тобто реінтерпретацію тексту іншою мовою машина ніколи не зможе здійснити. Роботи в ліпшому випадку можуть зробити більш-менш файну імітацію. У гіршому випадку це буде технічний переклад, де сенс загубиться взагалі.

Яким би високотехнологічним не був штучний інтелект, він усе одно здебільшого компілятивний, тобто неоригінальний і поєднує дані, що вже існують. 

Штучний інтелект може скласти нову пісню на основі тих, що вже написані, чи просканувати мільйони документів і виявити в них помилки, які складно помітити людині. Але він не зможе проявити себе інакше та створювати інновації.

Людина ж у першу чергу працює головою, а не руками. Їй належить творча та дослідницька діяльність. Людина залишає свій унікальний слід, який можна проаналізувати, але складно повторити чи відтворити.

Ми маємо страхи, що big data керуватиме людиною, однак управляти можна лише «фізичною частиною» людини. Можна примусити тіло реагувати тим чи іншим чином або заблокувати окремі його ділянки. Але пам’ятаймо: людина — це все ж таки дух і мислення, а не механічні рухи. 

Роботи не зможуть замінити людей, бо людина не уніфікована істота.

Кожен і кожна з нас має індивідуальність, власні особливості та норми. Ми різні не просто ментально та розумово, а ще й фізіологічно та генетично. Наприклад, геном людини за останні 5 тисяч років змінився на понад 7 відсотків. І на це вплинуло багато чинників, зокрема і взаємодія з різними вірусами. Відтак я не впевнений, що, наприклад, Платон був такою самою людиною, як ми з вами.

Еволюція передбачає розмай — у ній просто за замовчуванням немає місця одноманітності. Ось і проблема расової сегрегації — розподілу людей на різні раси — полягає тільки в тому, що людина надала цьому негативного значення, тобто назвала якийсь генетичний тип ліпшим, а якийсь — гіршим. Але ж це зовсім не так! На планеті є різні генетичні типи людей, і це не добре й не погано. Це нормально.

Те саме стосується і дзеркальних нейронів — клітин у мозку людини, які підтримують емпатію. Завдяки їм частина людей «відчуває» та навіть наслідує інших на поведінковому рівні — у жестах, рухах, реакціях. Дехто відчуває страх тих, хто поруч, — і це навіть без прямого візуального контакту. У таких людей дзеркальні нейрони активні, натомість у деяких вони можуть бути пасивними, а ще в інших — взагалі відсутніми. І це знову ж таки не добре й не погано. Це нормально.

Отже, люди аж надто різні, щоби можна було їх замінити однією машиною. Саме тому роботи ніколи не зможуть витіснити нас із планети.

Прогноз 2. Космотуризм стане настільки буденною справою, що відпустки ми проводитимемо на Марсі замість Балі. 

Інтерв'ю з Бебешком-2

Так, космічний туризм у майбутньому справді стане хайповою розвагою. На щастя, людство має багацько грошей, із якими треба щось робити. Однак у самій назві «космотуризм» є велика частка споживацтва. 

Фраза «ми опанували ближній космос» нібито звучить дуже гордо, проте варто згадати, що ми водночас забруднили орбіту Землі сміттям і робитимемо це надалі.

Я думаю, що майбутнє освоєння космосу не пов’язане лише з техногенними чинниками. Ми можемо освоїти ближній космос, як-от Місяць чи сусідні планети (Марс) за допомогою техніки. Ну а далі вже потрібні інгенерія (креативний інженерський підхід; авторський неологізм, утворений від «інженерія» та «генерувати» — прим. ред) та інші підходи, що давали б змогу людині проникнути у великий космос без обмежень, які накладають технології та матерія.

Наприклад, цікавими є форми телепортації (транспортування енергії чи матерії в іншу точку простору без фізичного переміщення ним — прим. ред.). Такі способи опанування космосу мені здаються перспективнішими, аніж подорожі в ті недосліджені місцини ракетами.

Прогноз 3. Люди створять колонії на інших планетах: там житимуть, будуватимуть ЖК і народжуватимуть нових космогромадян. 

Інтерв'ю з Бебешком-3

Для того, щоб людство могло розвиватися та виходити за межі своєї планети, треба насамперед усвідомити нашу розрізненість і налагодити комунікацію на Землі. Зараз ми живемо в єдиному світі, але не завжди можемо бути дружними та діяти злагоджено. Ми частіше насаджуємо силою власні позиції, аніж домовляємося про можливість існування різних точок зору без заперечення кожної з них. Ми конкуруємо цінностями, а не виробляємо принципи їх співбуття. 

Ще складніше таким різним нам навчитися жити в умовах, що непередбачувано змінюються. Природа динамічна, а ми вдаємо, що живемо у статичному світі. Наприклад, людство вже давно почало споживати викопне паливо, і ми бачимо негативні наслідки цього, але продовжуємо непомірно користуватися цими вичерпними ресурсами! Ми зовсім не думаємо про те, що цей світ не вічний, він не застиг у часі — ба більше, має тенденцію погіршувати свій стан через наші дії. 

А тепер повернімося до думки про життя на інших планетах та уявімо, що, окрім нас, у Всесвіті існують ще позаземні жителі. Як нам взаємодіяти з цією групою: може, розглядати її як незрозумілих істот і тримати в акваріумі? Народжені в космосі в умовах невагомості апріорно матимуть якісь відмінності. Відсутність сили тяжіння, інший склад атмосфери — все це зробить їх іншими як фізіологічно, так і розумово.

Вони не знатимуть, що таке тяжіння, не розумітимуть, що таке ваза, яка впала, або розбита склянка — це поза їхнім світосприйняттям. Водночас різкий рух для них — це рух усього тіла. Якщо вони не будуть «закріплені» за допомогою сили земного тяжіння, то можуть ледь-ледь махнути рукою і вже полетіти. Ті, хто виросли в умовах тяжіння, таких проблем, звісно, не знатимуть і, можливо, не розумітимуть...

Найбільша проблема для космонавтів не радіація, як ми звикли вважати, а невагомість і неможливість існувати так, як на Землі.

Людський організм пристосований до існування в умовах сили тяжіння. У космосі ж у людей відбуваються серйозні зміни, що впливають на їхнє здоров’я. Це великий удар по організму. Зміни починаються вже після першого місяця перебування в невагомості, наприклад, можуть почати кровоточити ясна та випадати зуби. А тепер згадаймо, що деякі космонавти вирушають в експедиції аж на цілий рік! Після повернення на Землю вони мають серйозні медичні проблеми — їм потрібно реабілітуватися, змінювати харчування, займатися спеціальними тренуваннями.

Ми ж досі не можемо сказати, що повністю знаємо людину. Ми не знаємо всіх чинників, які впливають на наше індивідуальне здоров’я, не знаємо, що стає причиною онкологічних захворювань. Те саме стосується наших знань про Землю. Якщо порівняти її з яблуком, то ми у своїх знаннях про неї занурилися не більше, аніж на... шкірку! У цьому і вся принада пізнання світу: він величезно-невичерпний, і нам не вистачить цілого життя, щоби його повністю вивчити.

Тому я вважаю, що можливість людини переселятися на інші планети та жити в космосі — це питання не технічне, а світоглядне. Дуже важливо навчитись організації свого людського гуртожитку та вирішити багато питань на Землі. Лише потім можемо взаємодіяти з формами життя, які, ймовірно, знайдемо чи створимо на інших планетах.

Прогноз 4. Летючі автомобілі замінять наземні та заполонять міста. 

Інтерв'ю з Бебешком-4

Летючі автомобілі також не вигадка. Вони існуватимуть і нагадуватимуть ті самі, що ми їх бачили в науково-фантастичних стрічках. 

Проблема доріг стоїть дуже гостро. І це не лише в Україні, а й у всьому світі. Коли я приїхав уперше в Канаду, місцеві жителі розповіли мені, що мають дві пори року: зиму та ремонт доріг. Як би добре люди не клали цю дорогу, після зими все одно виникають мікротріщини, й асфальт постійно руйнується.

Люди витрачають на дороги шалені гроші — йдеться про трильйони євро чи доларів. Ми продовжуємо будувати, утворювати сміття й відходи — нищити природу! Я вважаю, що ми маємо досліджувати інші шляхи пересування. Звісно, спочатку це можуть бути автівки, що літають у небі.

Прогноз 5. Людина зможе «ремонтуватися» та подовжувати своє життя. 

Інтерв'ю з Бебешком-5

Так, людина зможе змінювати себе — це потроху відбувається вже зараз. Людям протезують суглоби або омолоджують їх за допомогою стовбурових клітин. Це складні та дуже дорогі процедури, які дозволити собі можуть не всі. Такі метаморфози яскраво ілюструють тяжіння людей до ідей трансгуманізму. Це концепція, що плекає образ надлюдини, яка не знатиме таких звичних для нас нині проблем, як хвороби, страждання і навіть смерть. Завдяки втіленню ідей трансгуманізму ми зможемо жити набагато довше, аніж живемо зараз.

Проте я вважаю, що люди сильно концентруються на кількості прожитих років, і це заважає їм мислити логічно. Уявімо, що людина житиме 80–100–120 років. Це добре чи погано? Мені зараз 56 — це багато чи мало, добре чи погано? Ніхто не знає. Питання ж не в кількості прожитих років, а в їхній якості.

Якщо більшість цього тривалого чи нескінченного життя жебракувати чи боротися за власне виживання в гонитві за новими досягненнями або цяцьками, то навіщо таке життя?

Кількісні підходи — це споживацька практика. Наповнювати життя сенсом і бути щасливим/-ою набагато важливіше, аніж націлюватися на споживання та прожиття 500 років. Таким чином ми просто можемо опинитися в ситуації, яку описав Джонатан Свіфт у «Мандрах Гуллівера». В одному епізоді Гуллівер вирушив у подорож, де зустрівся з народом, у якому періодично народжувалися безсмертні люди. Вони були мічені плямами, і це ставало страшним прокляттям, адже такі люди фізіологічно старшали, але не вмирали. Інші ставилися до них зі зневагою. Ну й навіщо таке безсмертя?

Отже, я думаю, що краще жити гідно та цікаво й не звертати уваги на кількість років. Берегти довкілля, досліджувати альтернативні шляхи для пересування, навчатися адекватно взаємодіяти одне з одним і цінувати свою автентичність — за цим наше майбутнє.

Ілюстрації: Дарина Пальонко