У вересні 2022-го минає 81 рік із часу трагедії в Бабиному Яру — відколи нацисти розпочали розстріли цивільних і військовополонених Києва. Масові вбивства тривали до початку листопада 1943 року — окупанти знищували євреїв, ромів, радянських військовополонених, підпільників, українських націоналістів, пацієнтів київської психіатричної лікарні, в’язнів Сирецького концтабору та загалом усіх, кого вважали своїми ворогами. Лише за 29–30 вересня 1941 року гітлерівці розстріляли близько 34 тисяч євреїв, які жили в Києві. 

У роковини подій у Бабиному Яру разом з експертами розбираємося, як за часів повномасштабної війни комунікувати про трагедію на українську та іноземну аудиторії. А допомагають нам розібратися експерти: Антон Дробович — голова Українського інституту національної пам’яті та Андрій Руккас — кандидат історичних наук, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Які пострадянські міфи щодо трагедії Бабиного Яру досі присутні в нашому інформаційному просторі?

Міф №1. Перші жертви в Бабиному Яру — пацієнти Київської психіатричної лікарні імені Івана Павлова.

Андрій Руккас розповідає, що пацієнти були жертвами репресій, але їх убили в другій половині жовтня 1941-го, вже після масових розстрілів єврейського населення 29–30 вересня. «Цей міф — намагання підважити два дні наприкінці вересня 1941 року, коли були масові розстріли євреїв», — пояснює він. 

Міф №2. Підрив Хрещатика став передумовою трагедії в Бабиному Яру. 

У 1941 році, коли німці заходили до Києва, його центр був нашпигований вибухівкою. Це зробили радянські війська, які під час відступу не лише замінували Хрещатик, а ще й зруйнували електростанцію, водогін, залізничні колії, мости через Дніпро. Німці цілий тиждень гасили пожежі в Києві через вибухи в центрі міста та несправність водогону. Опісля вони звинуватили в усьому євреїв і скористалися цим як підставою для їхнього знищення. За словами Андрія Руккаса, у будь-якому випадку нацисти вчинили б масову розправу над євреями, знайшовши для цього інший привід. Антон Дробович додає, що нацисти свідомо переклали відповідальність на євреїв і знищували народ тільки з політичних мотивів відповідно до своєї ідеології. 

Міф №3. Українці брали участь у розстрілах в Бабиному Яру.

Антон Дробович розповів, що нині цей міф поширює російська пропаганда. 

Насправді охоронні й поліційні функції для стабільності окупаційного режиму виконували окремі дивізії вермахту, структури поліції безпеки, СД (внутрішньопартійна служба безпеки), формування німецької і так званої української допоміжної поліції. Очищували армійські тили від «небезпечних елементів» і придушували рух спротиву представники айнзатцгруп СД. Відповідальною за Київ була айнзатцгрупа С, зокрема зондеркоманда 4а. Разом із нею прибув штаб головнокомандувача СС і поліції «Росія-Південь», а також два батальйони поліцейського полку «Південь». Згодом у Києві з’явилася айнзатцкоманда 5. Саме ці підрозділи СС і поліції здійснювали масові розстріли євреїв у Бабиному Яру. «Звісно, у Києві, як і в інших європейських містах, під час Другої світової війни були колаборанти, які співпрацювали з німецькими військовими, але й вони не брали безпосередньої участі в розстрілах», — пояснює експерт.

Міф №4. Радянська влада намагалася врятувати євреїв від геноциду.

Антон Дробович розповідає, що радянська влада не попередила про загрозу для єврейського населення належним чином. А з Києва евакуювалися здебільшого партійні діячі, зокрема представники номенклатури, та працівники оборонних підприємств.

Міф №5. Маємо точну кількість жертв у Бабиному Яру.

Стаття про Бабин Яр-3

На думку Антона Дробовича, від репресій загинули орієнтовно 70–100 тисяч людей. Проте він зазначає: «Достеменно ми ніколи не будемо знати кількість жертв у Бабиному Яру, адже злочин намагалися приховати. А от люди, які заперечують Голокост, “розганяють” дискусію про кількість загиблих, аби поставити під сумнів злочин». 

Міф №6. Трагедія в Бабиному Яру — злочин, який не має національного підґрунтя. 

За словами Андрія Руккаса, в СРСР не говорили про трагедію Бабиного Яру як про злочин проти єврейського народу. Натомість акцентували увагу на загальному характері трагедії всього «радянського народу у Великій вітчизняній війні», аби навмисно приховати антисемітське підґрунтя трагедії. Тож після повалення радянського режиму знадобилося багато зусиль, аби донести всю правду про трагедію Бабиного Яру.

Чи коректно порівнювати трагедію в Бабиному Яру з трагедіями в Бучі та Ірпені? 

Стаття про Бабин Яр-2

 

Андрій Руккас розповідає, що емоційна складова таких порівнянь абсолютно зрозуміла. Проте будь-які історичні паралелі є не зовсім коректними, адже події відбулися за різних часів та умов. «Не люблю змагання цифр, змагання жертв, адже кожна трагедія — це біль», — додає історик. 

На думку Антона Дробовича, подібності між двома трагедіями стосуються геноцидної природи злочинів. Проте поки ми не маємо повного контексту сучасних подій в Україні, не можемо стверджувати про схожість трагедій у Бабиному Яру, Бучі та Ірпені. Андрій Руккас також переконаний, що більше підстав говорити про подібності злочинів у нас буде, коли звільнимо всі окуповані території. «Буча та Ірпінь були під окупацією відносно недовгий час, росія не змогла сповна встановити окупаційний режим. А ось деякі території знаходяться понад 8 років поза нашим контролем, і там росіяни мали час розгорнути кампанію масових репресій», — розповідає він.

Як комунікувати трагедію в українському суспільстві сьогодні, на тлі повномасштабної війни? 

На думку Антона Дробовича, можна проводити паралелі між злочинами в Бабиному Яру та сучасними злочинами рф, проте бути в цьому поміркованими. Головне завдання таких паралелей — донести, що будь-який тоталітарний режим або безконтрольна влада вчиняє злочини проти людей, їхньої гідності. 

Андрій Руккас вважає: варто говорити про певні паралелі між тоталітарним нацистським режимом і режимом володимира путіна, адже вони багато в чому подібні. Це і бажання знищити цілий народ (у 1941 — єврейський, а нині — український), і практики масових репресій та насильницьких депортацій. «Підсвітлюючи ці подібності, зможемо розкривати сутність тоталітарних режимів і найголовніше — донести їх небезпеку», — переконаний історик.

А як комунікувати про трагедію в Бабиному Яру на іноземну аудиторію? 

Стаття про Бабин Яр-1

Антон Дробович радить комунікувати історію трагедії в контексті: зазначати передумови, описувати становище євреїв у Києві до війни, розповідати про політику радянської влади щодо цього народу. Також важливий акцент у комунікації на іноземну аудиторію — підсвічування спроб радянської влади приховати правду про антисемітське підґрунтя трагедії, кількість жертв і загалом масштаби трагедії. На противагу варто згадувати про меморіалізацію Бабиного Яру, що Україна розгорнула від часу відновлення Незалежності. 

Андрій Руккас як у комунікації на українську, так і на іноземну аудиторію радить наголошувати на історичних паралелях. «Нині наш сусід на сході — небезпечний тоталітарний режим, який хоче і “може повторити”. Геноцидна політика путіна копіює багато речей із нацистської та радянської репресивної практики. Як приклад, слоган “Одна нація, одна росія, один президент” — перефраз гасла “Один народ, одна Німеччина, один фюрер», — пояснює він. 

Де шукати доказову інформацію про трагедію в Бабиному Яру?

Стаття про Бабин Яр-4

Антон Дробович радить ознайомитися з Концепцією комплексної меморіалізації Бабиного Яру. За його словами, це єдиний документ, що пройшов громадське експертне обговорення. Також Антон Дробович пропонує переглянути брошуру — коротку ілюстративну розповідь про трагедію, яку написали Світовий конгрес українців спільно з Національним історико-меморіальним заповідником «Бабин Яр» та Українським Інститутом національної пам’яті. Крім того, тематичну інформацію можна шукати на таких ресурсах: Національний історико-меморіальний заповідник «Бабин Яр», «Бабин Яр: людина, влада, історія», Український центр вивчення історії Голокосту. 

Андрій Руккас радить почитати книжку Анатолія Кузнецова «Бабин Яр» і збірник наукових статей під редакцією Владислава Гриневича та Павла-Роберта Маґочія.

Ілюстрації: Анастасія Василенко

Джерела світлин: